Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Михайло Старицкий - Старицкий - Поезiї

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Михайло Старицкий
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Михайло Старицький. Поезiї

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    БОРВIЙ


    Чорне хмарище встає повагом,

    Заступає свiт, стеле темряву;

    Розпанахалось, завихрилося,

    Мов страховище з пекла зрушене,

    Сгорта навкруг землю крилами,

    Оперезане скрiзь гадюками

    Сизо-бiлими, волохатими,

    Що сплiтаються, розплiтаються

    I звисають вниз грiзним кетягом...


    Душно, млосяно, i задуха та

    Мов гнiтить усе важким каменем:

    Анi способу вiльно дихати,

    В головi гуде, думи скованi,

    В серцi млявому - рабськi острахи...


    Притаїлось все пополохане

    Перед з'явиськом тучi грiзної:

    Вiтерець ущух - анi подиху,

    Змовк веселий гай - анi шелесту,

    Знишкли пташечки-щебетушечки,

    Поховалися й кiнцi, шуляки,

    Ластiвки лише не злякалися -

    У повiтрi, знай, смiло плавають,

    Нижуть стрiлами проти хмарища...


    Люди теж з страхом незмiркованим

    Тучi ждуть тiї лиховiсної.

    Багатирщики зачиняються

    По своїх дворах, по хороминах,

    Затуляючи вiкна коцями,

    Щоб не чути їм грому-грюкоту;

    Позасвiчують ще й лампадочки,

    Щоб не бачити спалу блискавки -

    Так жахаються смертi наглої!

    Жаль їм злинути з свiту ласого,

    Вiд утiх-розкош в мертву темряву,

    Що на той-бо свiт, на суд праведний...


    А сiромi пак на тi заходи

    Нема вiльної i хвилиноньки:

    Лиш про те вона побивається,

    Щоб не знiс потоп їй хатиноньки,

    Не забрав добра її вбогого,

    Iз худобою, а то й з дiтками,

    Чи недужими - батьком, ненькою...

    Що їй думати про грiхи свої?

    Гвалт безжалiсний, скрута, горенько

    Та темнота - ось вiдповiдники!

    Що лякатись їй смертi наглої?

    Не дало життя втiх i радощiв,

    А дало дише муку, нуждоньку,

    То хоч смерть ота угамує їх,

    В ямi темнiй дасть їм вiдлежатись...


    А вже хмарище, туча грiзная

    Геть насунулась, низом стелеться,

    Досягаючи лiсу крилами,

    Нiччю криючи небо збурене...

    Ось розшарпалась свiтлом-пломенем,

    Заслiпила всiм очi зляканi

    Обiзвалася грiзним гомоном,

    I занишкла знов, притаїлася...

    Та зненацька враз як не сказиться:

    Заревла, мов звiр, диким вигуком,

    Покотилася вихром-бурею,

    Геть ламаючи, що не трапиться;

    Заяскрилася блискавицями,

    Iз страшних гармат разом вдарила,

    Аж земля кругом iздригнулася,

    В хлющi пiнявiй потопаючи...


    Не журiться ж, гей, бiдарi мої, -

    Горобина нiч - вам не мачуха!

    Смiло глянемо в вiчi борвiю

    Та змiркуємо усе розумом:

    Може, зiрвемо ще й порадоньку

    Вiд бунтовника навiженого?..


    Пiсля борвiю гляне сонечко

    I огрiє всiх рiвним променем,

    Вороги життя згинуть пропадом,

    А повiтря скрiзь оздоровшає:

    Пiсля борвiю легше дихати, -

    Iз залiз думки вириваються,

    Серце в груди б'є якось смiливо,

    I скриляється знов надiянка,

    Що й окривдженим правда станеться!.


    1902


    ДО МОЛОДI


    На вас, завзятцi-юнаки,

    Борцi за щастя України,

    Кладу найкращiї думки,

    Мої сподiванки єдинi.


    В вас молода ще грає кров,

    У вас в думках немає бруду,

    Палає в серцi ще любов

    До обездоленого люду..


    Не занехайте ж ви її,

    Не розгубiть по свiтi всує,

    Нехай вона ваш дух гартує

    У чеснiй, славнiй боротьбi!


    Бо стоголовий людський кат

    Лютує, дужчає щоднини...

    Не можна тратить i хвилини,

    Поки ще стогне темний брат.


    Поки живий, - мерщiй несiть

    Слiпому свiтиво просвiти,

    I в серце, смертiю повите,

    Живу надiю закропiть!


    Вшануйте рiдну його рiч,

    Назвiть без хитрощiв своєю

    I розженiте над землею

    Ви непрозору, глупу нiч...


    Най кат жене, а ви любiть

    Свою окрадену родину, -

    Й за неї сили до загину

    I навiть душу положiть!


    1876


    ДО УКРАЇНИ


    Моя Україно! Як я тебе любив!

    Твої луги, твої степи розлогi,

    Днiпра ревучого славетнiї пороги

    I хвилi золотi твоїх шовкових нив.


    Як я любив в садочках вишняку

    Твої бiлесенькi, немов хустини, хати,

    Поважну рiч старих дiдiв чубатих

    I регiт дiтвори в жартливому танку.


    Як я любив в нiч теплу, весняну

    Чуть пугача з дiброви тихий стогiн,

    Гукання парубкiв, дiвчат веселий гомiн

    I пiсню з-за лугiв розкiшну, голосну.


    Як я любив уосени в стiжках

    Хлiб коло хат, а ранками сiдими

    Селян за працею хапливою мiж ними

    I стукiт говiркий цiпiв геть по токах.


    Як я любив зимової доби

    При каганцi невпиннеє сюрчання

    Тих веретен i пiсню чи ридання

    Тихесеньке жiночої журби.


    Як я люблю безрадiсно тебе,

    Народе мiй, убожеством прибитий,

    Знеможений i темнiстю сповитий,

    Що вже забув i поважать себе,

    Потративши свої колишнi сили...

    Як я люблю твої сумнi могили,

    Україно! Як я люблю тебе!


    I ось тепер та мучена любов

    Мене жене в далекую чужину...


    (1881)


    ПОЕТУ


    Як нiч насувається туча

    I млою небо окрива,

    Гуркоче грiм, а буря злюча

    Дуби з корiннями вирива,

    Здiймає, гонить хвилi гори

    На почорнiлiм, лютiм морi;

    Реве, i стогне, i рида,

    I човна бiдного гойда

    Понад безоднею хисткою...

    Пловець, погинеш в боротьбi!

    Куди й боротися тобi

    З тiєю силою слiпою? -

    Не одного борця вона

    Уже поринула до дна!


    Пiд завiрюху i негоду

    Серед буяння в свiтi зла

    Чи не пiти в свою господу,

    Чи не зложити й нам весла?

    Замовкнути серденько од миру

    Й наладнувати свою лiру

    Для власних мук, для власних слiз,

    Для тайних з-за кутка погрiз, -

    Бо там на шарварку людському,

    Де брат на брата точить нiж,

    Де повселюдно йде рабiж,

    Там не чутно буде нiкому,

    Серед гармидеру й турбот, -

    Моїх пiсень, моїх скорбот.


    Нi, тричi нi! Хай краще струни

    Порве мiй стогiн навiсний!

    Коли кругом в дочаснi труни

    Борцiв лягає гурт тiсний,

    Коли юнацька сила в'яне,

    А там смiється щось погане, -

    Не про кохання, не про рай,

    Поспiвче, голосно спiвай!

    Але розваж словами брата,

    Що й не виходить iз залiз;

    Скропи росою твоїх слiз

    Кривавi рани, що вiд ката,

    Й душi замученiй, слабiй

    Одвагу пiснею навiй.


    Не бiйся вражої наруги;

    З святим вогнем лини туди,

    Де панування скрути, туги

    Та вiковiчної бiди...

    Спiвай, ридай i будь готовий

    Замiсть лаврового терновий

    Вiнець узяти на чоло;

    Нехай роздавить тебе зло, -

    Але що смерть?.. Хвилинна страта,

    А далi - слава голосна...

    Той умирати, певно, зна,

    Хто зна любити своего брата, -

    I за таку тiльки любов,

    Спiвець, ти жити будеш знов!


    (1882)


    ВИКЛИК


    Нiч яка, господи! Мiсячна, зоряна:

    Ясно, хоч голки збирай...

    Вийди, коханая, працею зморена,

    Хоч на хвилиночку в гай!

    Сядем укупi ми тут пiд калиною -

    I над панами я пан...

    Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею

    Стелеться полем туман;

    Гай чарiвний, нiби променем всипаний,

    Чи загадався, чи спить?

    Он на стрункiй та високiй осичинi

    Листя пестливо тремтить;

    Небо незмiряне всипано зорями -

    Що то за божа краса!

    Перлами-зорями теж пiд тополями

    Грає перлиста роса.

    Ти не лякайся-но, що свої нiженьки

    Вмочиш в холодну росу:

    Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки

    Сам на руках однесу.

    Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;

    Тепло - нi вiтру, нi хмар...

    Я пригорну тебе до свого серденька,

    Й займеться зразу, мов жар;

    Ти не лякайсь, аби тут та пiдслухали

    Тиху розмову твою:

    Нiчка поклала всiх, соном окутала -

    Анi шелесне в гаю!

    Сплять вороги твої, знудженi працею,

    Нас не сполоха їх смiх...

    Чи ж нам, окривдженим долею клятою,

    Й хвиля кохання - за грiх?


    

... ... ...
Продолжение "Поезiї" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Поезiї
показать все


Анекдот 
Один мужик другому:

- Ты уже 10 лет женат, и ни разу не изменил! Почему?

- Ну... Причина в двух вещах...

- ... наверное, любовь и преданность?

- Нет! Лень и порносайты!
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100